Внесення в ґрунт біомаси, що залишилася на полі після збору врожаю

Утримання рослинних залишків сприяє:

• збереженню запасів органічного вуглецю в ґрунті;

• створенню середовища для збереження біорізноманіття;

• захисту ґрунту від вітрової та водної ерозії.

Стійка стерня зернових культур, за відсутності обробітку бур’янів, може слугувати середовищем існування для дикорослих рослин, які є джерелом їжі для комах та птахів на сільськогосподарських угіддях.

Залишки щойно зібраних культур (овочів, цукрового буряку) мають низьке співвідношення вуглецю до азоту (C:N), тому швидко розкладаються та одразу вивільняють азот. У той час як солома зернових культур із високим співвідношенням C:N розкладається повільніше, на початковому етапі зв'язуючи азот, що може мати позитивний ефект (Heijboer та ін., 2016).

Використання частини залишків для покращення властивостей ґрунту (наприклад, соломи) може супроводжуватись кліматичним "штрафом" через зростання викидів оксиду азоту (N₂O). У цьому аспекті програмне забезпечення Involtor моделює потоки викидів залежно від культури та умов її вирощування, щоб визначити найбільш оптимальний варіант.

В окремих умовах агровиробники можуть спостерігати підвищення тиску хвороб (особливо грибкових) і, відповідно, зростання потреби у фунгіцидних обробках (Pronk та ін., 2015). Водночас у ґрунті можуть сформуватись антагоністичні мікробіологічні взаємодії (ґрунтова супресивність), що з часом зменшують ці ризики — наприклад, у випадку з грибом Gaeumannomyces graminis var. tritici ("універсальний" гриб), який уражає корені злакових культур.

Підвищення стійкості зернових культур (завдяки відповідному добору сортів) може зменшити тиск хвороб і слугувати бар’єром проти негативного ефекту загортання соломи.

Серед додаткових, хоча й незначних, недоліків утримання соломи можна відзначити потребу в її загортанні (додаткове навантаження на техніку, витрати пального, механічне порушення структури ґрунту). Проте ці наслідки можуть бути зменшені за рахунок правильно організованої сівозміни.